Начальник управління

СтаніщукСтаніщук Микола Васильович

Вітаємо з днем народження
  • головного спеціаліста районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Коломийського міськрайонного управління юстиції  Туліку Іванну Сергіївну
Всі вітання ...
Календар
  • Січень 2018
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
    « Гру    
    1234567
    891011121314
    15161718192021
    22232425262728
    293031  
  • Методичні рекомендації щодо порядку складання і посвідчення заповіту

    -

    -

    Заповіт – особисте розпорядження фізичної особи на випадок її смерті. Саме таке трактування знайшло своє відображення в ст.1233 Цивільного кодексу України (далі Кодекс). Не викликає ніяких непорозумінь положення про те, що тільки фізична особа може скористатися правом складання заповіту, проте, не будь-яка особа може скористатися наданим правом. Так, нормою вказаного кодексу закріплено, що заповідачем може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Термін “повна цивільна дієздатність” розкритий у ст.34 та ст.35 Кодексу.

    Заповіт – односторонній правочин, де викладається особисте розпорядження громадянина, щодо переходу до інших осіб права власності на належне йому майно. Заповіт посідає важливе місця серед правочинів, це підтверджується також тим, що для його посвідчення не допускається передача підготовленого заповіту заповідачем через представника, ні тим більше посвідчення його на підставі довіреності.

    Чинним Кодексом закріплено основні вимоги до форми заповіту, недотримання яких тягне за собою визнання заповіту нікчемним. Цей документ складається лише від імені фізичних осіб у письмовій формі із зазначенням місця і часу складення, його підписує особисто заповідач (за винятком випадків передбачених Законом) і посвідчує нотаріус чи інша посадова, службова особа, що визначена нормативно-правовим актом.

    Основу нормативної бази, що визначає специфіку посвідчення заповітів складають Кодекс, Закон України “Про нотаріат” (далі Закон), Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (далі Інструкція). Саме закріпленими в них нормами визначено порядок дій нотаріуса спрямованих на вчинення нотаріальної дії.

    Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів (ст.1248 Кодексу, ст.56 Закону та п.156 Інструкції). Вважаємо за доцільне рекомендувати нотаріусам складання заповітів зі слів заповідача з допомогою загальноприйнятих технічних засобів, оскільки відповідно до п.5 Інструкції тексти заповітів, за винятком тих примірників, що залишаються у справах нотаріуса, викладаються на спеціальних бланках нотаріальних документів з лицьового та зворотного боку цих бланків. З вказаного випливає, що при написанні заповідачем власноручно заповіту необхідно користуватися спеціальними бланками, що значно погіршило б якість самого документу. Нотаріус, на прохання заповідача, керуючись ст.4 Закону вправі скласти проект заповіту. Застосування цієї норми сприятиме виконанню належним чином вимог ст.1247 Кодексу щодо форми заповіту та надасть можливість заповідачу з допомогою нотаріуса повніше виразити свою волю і більш грамотно викласти зміст документа, що в подальшому надасть можливість правильного тлумачення заповіту та встановлення дійсної волі заповідача при оформленні спадкових прав.

    З огляду на те, що заповіт є правочином, нотаріусу необхідно насамперед установити ті факти, що є передумовою і для вчинення будь-якої нотаріальної дії взагалі, і для посвідчення заповіту зокрема. Насамперед необхідно встановити особу громадянина, що звернувся до нотаріуса за посвідченням заповіту, і перевірити його дієздатність.

    Відповідно до п.13 Інструкції, установлення особи здійснюється за паспортом або іншими документами, які унеможливлюють будь-які сумніви щодо особи громадянина (паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний чи службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідка на проживання особи, яка мешкає в Україні, але не є громадянином України, національний паспорт іноземця або документ, що його замінює, посвідчення інваліда чи учасника Великої Вітчизняної війни, посвідчення, видане за місцем роботи фізичної особи). Звертаємо увагу, що ч.3 п.13 Інструкції виключено з вищевказаного переліку документи, за якими встановлення особи не може бути проведено при посвідченні правочинів (і заповітів зокрема), а саме: посвідчення водія, особи моряка, інваліда чи учасника Великої Вітчизняної війни, посвідчення, видане за місцем роботи фізичної особи.

    У відповідності до п.14 Інструкції з врахуванням ст.1234 Кодексу при посвідченні заповіту нотаріусом визначається обсяг цивільної дієздатності фізичної особи, що звернулася для посвідчення заповіту. Дієздатність перевіряється в усній бесіді з громадянином та визначається встановленням його віку, адже правочини вчиняються тільки від імені дієздатних громадян. В даному випадку, в разі наявності сумнівів щодо дієздатності повнолітньої особи, що звернулася за вчиненням нотаріальної дії, законодавець передбачив для нотаріуса можливість звертатися до відповідних установ для підтвердження чи спростування такого факту. Запити та відповіді на них слід долучати до примірника заповіту, що зберігається в справах нотаріуса з проставленням відповідного індексу справи.

    Відповідно до п.157 Інструкції, нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається ним перед його підписом. Належне виконання даної норми значно полегшить розгляд справ в суді, адже непоодинокими є випадки, коли спадкоємці звертаються до суду з позовами про визнання того чи іншого заповіту недійсним, апелюючи тим, що документ підписаний не заповідачем, що вказаний в ньому. Наявність власноруч зазначеного тексту в якійсь мірі спростовує твердження спадкоємців щодо наявності у заповідача фізичної вади, хвороби або будь-яких інших причин, через які він не міг власноручно підписати заповіт, що в подальшому сприяє об’єктивному розгляду справи в суді.

    Згідно ч.4 ст. 207 Кодексу у випадку, коли фізична особа у зв’язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. У випадку, якщо свідки своєю присутністю підтверджують достовірність вчинюваного заповіту, то особа, що підписує заповіт підтверджує відсутність у заповідача можливості самостійно підписати заповіт, виконуючи це за його дорученням.

    Особливого підходу нотаріусів потребує склад і статус осіб, які беруть участь у процедурі посвідчення заповіту (свідки, особи, які підписують заповіт за дорученням заповідача). Згідно ч.1 ст.1253 Кодексу на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках, а ч. 2 вказаної норми містить чіткі вказівки, коли посвідчення заповіту без свідків не допускається (коли заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення проводиться іншою посадовою чи службовою особою). При підготовці до посвідчення особливо ретельно потрібно підходити до підбору свідків. Критерії підбору свідків зазначено в ч.4 ст.1253 Кодексу, однак важливим є моральність, сумлінність, неупередженість свідків. В статті 1255 Кодексу наведено перелік осіб, на яких розповсюджується обов’язок дотримання таємниці заповіту. До цього переліку включено нотаріусів, інших посадових, службових осіб, які посвідчують заповіт, свідків, а також фізичну особу, що підписує заповіт замість заповідача, тому при посвідченні заповітів за участю свідків та особи, що підписується документ замість заповідача у заповітах необхідно зазначати про те, що їм доведено до відома зміст ст.1255 Кодексу щодо нерозголошення факту складання заповіту та його змісту.

    При посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається, однак, звертаємо увагу на обов’язкове встановлення місцезнаходження майна, оскільки при подальшому оформленні спадщини за заповітом виникають проблеми щодо встановлення спадкової маси. До судових спорів призводить ситуація, коли заповідачем у розпорядженні не конкретизуються частки, котрі заповідаються, про що також необхідно роз’яснювати заповідачеві, оскільки волевиявлення його викладено незрозуміло і допускає двояке тлумачення заповіту. Особливості тлумачення змісту заповіту обумовлюються тим, що заповідача вже немає в живих, а тому, тлумачення волі заповідача, яке здійснюється спадкоємцями після відкриття спадщини, хоча і може бути наближене до волі спадкодавця, але чітке встановлення відповідності такого тлумачення до справжньої волі заповідача неможливе. Тлумачення заповіту спадкоємцями може мати місце тоді, коли укладений заповіт не викликає суперечностей, неточностей та спорів між спадкоємцями щодо його змісту та волі заповідача (ч.1 ст.1256 ЦК). У разі виникнення спору тлумачення заповіту здійснюється судом (ч.2 ст.1256 ЦК).

    Слід відмітити, що чинним законодавством передбачено час складання заповіту, що закріплено в ст.1247 Кодексу та час посвідчення заповіту, що відображається у посвідчувальному написі, встановленому додатком №25 до Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2010 року №3253/5.

    Всі нотаріально посвідчені заповіти, у відповідності до ст.52 Закону та з дотриманням Порядку ведення та заповнення реєстрів для реєстрації нотаріальних дій (до 2011 року), а також Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2010 року №3253/5 (в 2011 році) підлягають реєстрації в реєстр нотаріальних дій. Проте, звертаємо увагу на необхідність дотримання вимог п.166 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, яким визначено, що заповіти, у тому числі секретні, посвідчені нотаріусом, і заповіти, передані на зберігання до державного нотаріального архіву, записуються до алфавітної книги обліку заповітів.

    В сучасну нотаріальну процедуру запроваджений також Спадковий реєстр, до якого заносяться відомості про всі посвідчені заповіти, що надає можливість з достатньою точністю встановити наявність заповіту при відкритті спадкової справи, а також перевірити чинність наданого нотаріусу заповіту, час його посвідчення тощо. Відповідно до вимог Положення про Спадковий реєстр, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 17 жовтня 2000 року №51/5, відомості про заповіти, посвідчені нотаріусами, посадовими та службовими особами, зазначеними в статтях 1251-1252 Кодексу, статті 38 Закону, підлягають внесенню до Спадкового реєстру. Так само підлягають внесенню до реєстру і відомості про зміну і скасування заповіту. Згідно з п.п.2.2.4. п.2.2 розд.2 Положення відомості про зміну і скасування вносяться на підставі відповідного документа, посвідченого в установленому порядку. Необхідною умовою є дотримання п 2.8 Положення про Спадковий реєстр, адже неузгодженість дій нотаріуса у часі стає додатковою підставою для оскарження його дій і порушення питання про визнання такої нотаріальної дії недійсною.

    Щодо практики скасування заповітів, то для нотаріусів більш прийнятним є спосіб скасування шляхом складання нового заповіту, хоча доволі часто зустрічаються випадки скасування заповіту шляхом подання заяви, однак останній спосіб в непоодиноких випадках тягне за собою порушення вимог абзацу 1 п. 168 Інструкції щодо проставляння відповідної відмітки на примірнику заповіту, що зберігається у справах нотаріуса, в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій та алфавітній книзі обліку заповітів.

     

    Впродовж 2010 року відомості про наявність судових рішень щодо визнання заповітів недійсними до управління юстиції не поступали. Саме їх відсутність свідчить про позитивну нотаріальну практику, що склалась при посвідченні заповітів. Така тенденція свідчить про те, що в практичній діяльності нотаріуси дотримуються вимог законодавства не тільки щодо форми (ст.1247 Кодексу), а й процедури посвідчення заповіту (ст.ст. 1248, 1253 Кодексу) та окремих його видів (ст.1249 Кодексу). Недотримання вимог щодо форми і посвідчення заповіту робить його нікчемним. Загальна судова практика вирішення справ про визнання заповітів недійсними свідчить, що переважно порушуються вимоги щодо порядку посвідчення заповітів. Типовими помилками є посвідчення заповіту без участі свідків при обов’язковій присутності не менше двох осіб; неправильне визначення свідків та особи, яка підписує заповіт замість заповідача за його дорученням відповідно до ч.4 ст. 207 Кодексу (“рукоприкладник”); порушення порядку посвідчення заповітів поза місцем роботи нотаріуса; недостатнє з’ясування дійсного волевиявлення заповідача; нечіткість у формулюваннях або надмірна деталізація майна з визначенням часток; вказівка на правовстановлюючий документ, який згодом може бути замінено на інший (наприклад, сертифікат на право отримання земельної частки (паю) і державний акт про право власності на земельну частку (пай)); а в деяких випадках і неналежне застосування форм посвідчувальних написів.

    Рекомендації:

    1. При зверненнях більш детально з’ясовувати волевиявлення та дійсні наміри заповідача щодо розпорядження правами та обов’язками.

    2. Пропонувати різні види заповітів, в тому числі заповіт подружжя, щоб фізична особа мала змогу в стислій формі обрати той вид особистого розпорядження, що найбільш повно убезпечить його майно в подальшому.

    3. В заповіті, по мірі можливості, деталізувати майно, яке підлягатиме спадкуванню, та вказувати адресу його розташування.

    4. При посвідченні заповіту в обов’язковому порядку роз’яснювати заповідачу зміст статті 1241 Кодексу про право на обов'язкову частку у спадщині та зміст статті 1307 Кодексу щодо нікчемності заповіту на майно, яке є предметом спадкового договору; поряд з цим, при посвідченні заповіту за участю свідків роз’яснювати зміст ст.1255 Кодексу щодо дотримання таємниці заповіту. 

    5. З метою встановлення особи спадкоємця за заповітом вказувати місце проживання та рік народження спадкоємця.

    6. Рекомендувати громадянам інші види розпорядження майном, окрім заповіту, надавати роз’яснення правових наслідків при посвідченні заповіту, договорів довічного утримання, дарування залежно від фізичного стану потенційного заповідача, життєвої ситуації.

    7. Використовувати форму посвідчувального напису, що встановлена для заповіту.

    -

    -

    -