Начальник управління

Гайда

в.о. начальника управління

Гайда Андрій Ігорович

Вітаємо з днем народження
  • головного спеціаліста реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції  Цалина Андрія Богдановича
Всі вітання ...
Календар
  • Квітень 2018
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
    « Бер    
     1
    2345678
    9101112131415
    16171819202122
    23242526272829
    30  
  • Поняття корупції та суб’єктів протидії корупції згідно із Законом України “Про засади запобігання та протидії корупції в Україні”

    -

    -

    -

    7 квітня цього року Верховна Рада України ухвалила Закон України “Про засади запобігання та протидії корупції в Україні”, який набирає чинності з 1 липня 2011 р.

    Указаний закон покликаний стати базовим законодавчим актом у сфері запобігання та протидії корупції в Україні.

    Положення нового антикорупційного закону були і є предметом активного обговорення серед науковців, юристів практиків та пересічних громадян.

    Маючи за мету долучитись до предмету обговорення, зосередимо свою увагу на питаннях визначення поняття “корупції” та суб’єктів, які здійснюватимуть заходи щодо запобігання та протидії корупції відповідно до Закону України “Про засади запобігання та протидії корупції в Україні” (надалі новий Закон).

    Новий Закон змінює загальнодержавний підхід до розуміння корупції, яке на наш погляд, є більш прогресивним. Так, корупція — це використання особою, зазначеною в частині першій статті 4 цього Закону (в цій статті вказаний перелік суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення), наданих їй службових повноважень та пов’язаних із цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, зазначеній в частині першій статті 4 цього Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов’язаних із цим можливостей (ст. 1 Закону).

    Таке формулювання поняття “корупції” є ширшим у порівнянні з попереднім визначенням корупції згідно із Законом України «Про боротьбу з корупцією» і дає підстави для висновку, що корупційні дії можуть бути скоєні не тільки особами, які уповноважені на виконання функцій держави, а про охоплення протидією корупції і в таких сферах суспільних відносин, які раніше були поза увагою держави. У зв’язку з цим розширено коло суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення: від Президента України до посадових осіб, які одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету, юридичних осіб та фізичних осіб (ст.4 Закону). Корупціонером може бути визнана будь-яка особа, що здійснює владні, організаційно – розпорядчі чи адміністративно – господарські повноваження на власну користь. Це не тільки держслужбовці, а й ті, хто працює в приватній сфері. Проте все ж таки, не підпадають під дію закону рядові працівники, які, користуючись наданими їм службовими повноваженнями та пов’язаними із цим можливостями, можуть реалізувати корисливий інтерес щодо отримання неправомірної вигоди, зокрема, для прикладу, у сфері освіти й медицини.

    Слід відзначити, що привертає увагу включення до нового визначення поняття “корупції” такої ознаки, як прийняття обіцянки/пропозиції неправомірної вигоди. Видається, що виявлення такої ознаки корупції, її застосування у вирішенні питання про юридичну відповідальність за корупційне правопорушення може стати проблемним та викликати труднощі у застосуванні. У зв’язку з цим, слід було б чіткіше, грунтовніше визначити безпосередньо в Законі, за яких умов прийняття обіцянки чи пропозиції вигоди може визнаватись корупцією.

    Видається сумнівним включення до поняття “неправомірної вигоди” такої ознаки, як нематеріальні активи. З огляду на надзвичайно широкий зміст поняття “нематеріальні активи” (Законом не визначено, про які саме активи йдеться), яке включено до визначення неправомірної вигоди, створить умови, за яких будь-яка дія нематеріального характеру, вчинена відповідним суб’єктом (наприклад, прохання про схвальний відгук чи характеристику), може розцінюватися як корупція.

    Переходячи до розгляду питання про суб’єкти, які здійснюють заходи із запобігання та протидії корупції, слід відзначити, що одним із чинників впливу на ситуацію з корупцією в Україні є належна організація та функціонування системи антикорупційних органів, вироблення чіткої державної антикорупційної політики.

    Новим Законом розширено перелік суб’єктів, що здійснюють заходи із запобігання та протидії корупції (ст. 5 Закону). Здійснено їх функціональне розмежування на суб’єктів, відповідальних за формування, розробку, реалізацію, координацію антикорупційної політики держави, тих, що здійснюють безпосереднє виявлення, припинення та розслідування корупційних правопорушень, а також тих, що беруть участь у запобіганні, виявленні та припиненні корупційних правопорушень.

    Відповідно до положень частини першої статті 3 Закону до суб’єктів, які здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції, віднесено Президента України, Верховну Раду України, а також органи прокуратури України в межах повноважень, визначених Конституцією України.

    Визначення Президента України, Верховної Ради України суб’єктами протидії корупції пов’язане із тим, що саме вони наділені конституційними повноваженнями щодо формування державної політики, визначення її основних напрямків та загальної стратегії розвитку.

    До здійснення заходів щодо запобігання і протидії корупції або участі в них включено органи державної влади в межах повноважень, визначених законами та іншими виданими на їх основі нормативно – правовими актами (для прикладу: процедура здійснення антикорупційної експертизи проектів нормативно – правових норм, яка покладається на Міністерство Юстиції України, участь органів влади у проведенні спеціальної перевірки під час процедури добору на публічну службу, інше).

    Згідно з частиною третьої вказаної статті визначено, що Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу органів виконавчої влади щодо запобігання та протидії корупції відповідно до Конституції та Законів України, актів Президента України. Тобто Кабінет Міністрів України покликаний реалізовувати антикорупційну стратегію, визначену Верховною Радою України та Президентом України, спрямовувати і координувати у цьому напрямку роботу міністерств, інших органів виконавчої влади.

    Координацію реалізації органами державної влади визначеної Президентом України антикорупційної стратегії та інформування громадськості про вжиті заходи щодо запобігання і протидії корупції здійснюватиме спеціально уповноважений орган з питань антикорупційної політики, який в установленому порядку утворюється Президентом України. Цією нормою вбачається підпорядкування спеціально уповноваженого органу з питань антикорупційної політики президенту, а не уряду, як це було раніше. Відповідно, це також передбачає створення нового положення про орган, яке визначить його повноваження.

    Відповідно до частини п’ятої статті 5 нового Закону спеціально уповноваженими суб’єктами у сфері протидії корупції, до основних завдань яких віднесено виявлення, припинення та розслідування корупційних правопорушень, є органи прокуратури, спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України, податкової міліції, по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, якщо інше не передбачено законом. Повноваження зазначених суб’єктів визначені в Законах України “Про прокуратуру”, «Про міліцію», «Про Службу безпеки України», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби із організованою злочинністю та корупцією».

    Слід звернути увагу на те, що координацію діяльності правоохоронних органів з питань протидії корупції здійснюють у межах наданих повноважень, визначених законами, Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори.

    Участь у запобіганні, виявленні, а в установлених законом випадках і у здійсненні заходів щодо припинення корупційних правопорушень, також беруть: уповноважені підрозділи органів державної влади; місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування. Для прикладу, в Міністерстві юстиції таким уповноваженим підрозділом є відділ антикорупційної політики, до основних завдань якого віднесено запобігання зловживанням та попередження службових правопорушень в органах юстиції, підприємствах, установах та організаціях, що належать до сфери управління Міністерства юстиції України, виявлення корупційних ризиків, що виникають у процесі діяльності органів юстиції та надання рекомендацій щодо їх усунення тощо. В апараті Державної виконавчої служби – сектор з питань запобігання корупції, який покликаний проводити профілактичні заходи і саме запобігати вчиненню корупційних дій. В обласних державних адміністраціях – сектор або спеціаліст з питань запобігання та протидії корупції.

    Також до участі у запобіганні та здійснення заходів щодо припинення корупційних правопорушень включено підприємства, установи, організації незалежно від підпорядкованості та форми власності, їх посадові особи, а також громадяни, об’єднання громадян за їх згодою.

    Необхідно зазначити, що завдання та повноваження цих суб’єктів є значно вужчими у порівнянні із спеціально уповноваженими суб’єктами. Їх роль у значній мірі полягає у здійсненні заходів щодо запобігання корупційним правопорушенням та сприянні спеціально-уповноваженим суб’єктам.

    Варто відзначити також те, що Новий Закон покладає обов’язок вживати заходи щодо запобігання та протидії корупції на посадових і службових осіб органів державної влади, посадових осіб місцевого самоврядування, юридичних осіб, їх структурних підрозділів. Так, зазначені суб’єкти у разі виявлення корупційного правопорушення чи одержання інформації про вчинення такого правопорушення працівниками відповідних органів, зобов’язані вжити заходів щодо припинення такого правопорушення та негайно письмово повідомити про його вчинення спеціально уповноваженого суб’єкта у цій сфері.

    Таким чином влада намагається офіційно “залучити” до боротьби з корупцією приватний сектор, покладаючи на простих громадян обов’язок інформувати про корупційні діяння та вживати заходів для їх усунення.

    Введення цієї норми носить швидше не добровільних, а зобов’язальний характер. Ефективність такого нововведення викликає певні сумніви. Дуже мала ймовірність, що громадяни після набрання чинності закону почнуть ловити чи здавати владі корупціонерів. Проте цим передбачається активізувати правову позицію громадян, спонукати їх до активних дій, а не залишатись осторонь боротьби з корупцією. Важливим стимулюючим фактором для цього стає передбачений законом захист осіб, які надаватимуть допомогу в запобігання і протидії корупції (ст. 20 Закону).

    Отже, виходячи із викладеного, вважаємо, що незважаючи на окремі недоліки Закону України “Про засади запобігання та протидії корупції в Україні”, він в цілому є більш прогресивним ніж попередній Закон України “Про боротьбу з корупцією” і внесе позитивні зрушення у боротьбі з корупцією. Важливим для цього є також його сумлінне виконання усіма державними органами, інститутами громадянського суспільства.

    -

    -

    Головний спеціаліст

    відділу кадрової роботи

    та державної служби

    головного управління юстиції

    Білоус З.В.